«Велика П’ятірка» («Big five») або «OCEAN» – це дуже популярна на сьогоднішній день ієрархічна модель особистості людини. Назва «OCEAN» – це акронім, що використовується в англомовній літературі для кращого запам’ятовування п’яти характеристик, що є основою цієї моделі. Ось ці характеристики: openness to experience (відкритість досвіду), conscientiousness (сумлінність), extraversion (екстраверсія), agreeableness (приємність), neuroticism (нейротизм). П’яти факторна модель була підтверджена численними психометричними дослідженнями. Виокремлені нею фактори мають високу конвергентну валідність, виявляються в різних підходах.

У відкритих джерелах Інтернету є достатньо інформації, щоб дослідити особливості даної моделі особистості. Зокрема в присвяченій їй статті у Вікіпедії ця інформація викладена досить детально. Далі в цій статті я розгляну описані авторами теорії особливості п’яти факторів та запропоную пошукати певні паралелі з ними в соціонічній теорії.

Openness to experience – відкритість досвіду.
Люди з високими оцінками по цій шкалі прагнуть бути оригінальними і творчими, вони є допитливі, їх приваблює все нове, навіть в певній мірі авантюристичними. Низькі бали набирають, як правило, люди більш приземлені, менш креативні, нічим особливим не примітні, з вужчим колом інтересів. Не важко помітити, що ця шкала перегукується з соціонічною дихотомією «Сенсорика/Інтуїція». Ще одна особливість, яка кидається в очі – це недотримання принципу нейтральності характеристик – сенсориці тут відповідають ознаки, що позиціонуються як негативні, в той же час інтуїції дісталися позитивні. В цьому немає нічого дивного, адже типологічний аналіз, що є основним науковим методом в соціоніці, дає можливість більш системно підійти до вивчення ролі цих характеристик особистості і з’ясувати призначення кожного з її протилежних полюсів.

Conscientiousness – сумлінність.
Високі бали по цій шкалі набирають, як правило, люди надійні, добре організовані, обережні та з високим рівнем самодисципліни. Низькі бали набирають, як правило, дезорганізовані, ненадійні, безвідповідальні та ліниві. Знову спостерігаємо недотримання принципу нейтральності – позитивні ознаки цієї шкали відповідають соціонічній «раціональності», а негативні – «ірраціональності».

Extraversion – екстраверсія.
Високі бали по цій шкалі набирають, як правило, люди товариські, доброзичливі, веселі, балакучі. Низькі бали набирають, як правило, замкнені, відлюдькуваті, тихі і пасивні. Дана психічна характеристика, мабуть через свою найбільшу очевидність, зустрічається практично в усіх моделях особистості. Дихотомія під назвою «Екстраверсія/Інтроверсія» присутня і в соціоніці.

Agreeableness – приємність.
Люди, що набирають високі бали по цій шкалі, мають схильність бути добродушними, чуйними, ввічливими, вміють вибачати. Низькі бали набирають, як правило, люди, яким притаманні критичне ставлення, грубість, різкість, черствість. Не важко дійти висновку, що ця шкала перегукується з соціонічною дихотомією «Етика/Логіка», при чому, позитивний бік шкали відповідає Етиці, а негативний – Логіці.

Neuroticism – нейротизм.
Високі бали по цій шкалі набирають люди, яким притаманні нервовість, дратівливість, тривожність, занепокоєння. Низькі бали набирають, як правило, люди спокійні, розслаблені, безтурботні, витривалі. Шкала «Стабільність/Нейротизм» успадкувалась Великою П’ятіркою від 3-факторної моделі Ганса Айзенка. В соціоніці їй відповідає дихотомія «Статика/Динаміка», яка хоч і прослизнула повз увагу Карла Юнга, але справжнє її значення було розкрито Аушрою Аугустінавічуте. Значення цієї дихотомії настільки велике, що вона претендує на використання у якості однієї з базисних дихотомій для типування. Адже саме за цією ознакою відбувається розподіл психічних функцій на ментальні та вітальні. А її взаємодія з іншою фундаментальною дихотомією – Екстраверсією/Інтроверсією визначає розподіл соціотипів на соціонічні темпераменти. І в той же час її взаємодія з двома іншими фундаментальними дихотоміями – Сенсорикою/Інтуїцією та Етикою/Логікою призводить до утворення нових дихотомій, що визначають квадрові цінності.

Отже, ми спостерігаємо дивовижну кореляцію цих факторів з п’ятьма найважливішими соціонічними дихотоміями. Цікавим є факт, що теорія великої п’ятірки розроблялася приблизно в один і той самий час, що і соціоніка. Але при цьому розвиток цих теорій відбувався паралельно і витоки у них різні. Як вже напевно відомо більшості читачів цієї статті, соціонічна теорія була сформульована литовським соціологом Аушрою Аугустинавічюте в 1970-х роках, і була заснована вона на типології Карла Юнга (Carl Jung). Офіційним роком «народження» соціоніки можна вважати 1980-й рік, коли автором була опублікована перша робота з цієї дисципліни («Mokslas ir technika», Vilnius, 1980, Nr. 4).

Прямим попередником Великий П’ятірки, швидше за все, є 3-факторна модель особистості Ганса Айзенка (Hans Eysenck). Остання включала в себе екстраверсію, нейротизм і психотизм. Перші дві характеристики здобули широке визнання в науковому середовищі, а от з психотизмом склалося інакше. Критики цієї риси стверджують, що вона занадто різнорідна, щоб приймати її лише за одну ознаку. У певному сенсі, необхідність виникнення Великий П’ятірки якраз і була обумовлена емпіричними труднощами виокремлення фактору «психотизм».

Вперше 5-факторна модель була отримана в ряді досліджень, виконаних в 1960-і роки (Borgatta, 1964; Norman, 1963; Tupes & Christal, 1961). З-поміж величезної кількості психічних величин, над якими проводилися дослідження, Ernest Tupes і Raymond Christal виокремили всього 5 факторів, що відзначалися загальністю і відносною незалежністю одна від одної. Цим факторам було присвоєно наступні найменування: “surgency”, “agreeableness”, “dependability”, “emotional stability”, “culture”. Пізніше Warren Norman перейменовує “dependability” на “conscientiousness”.

Але тривалий час ця теорія знаходилася в тіні її більш популярних на той час конкурентів – інших двох факторних моделей особистості – Айзенка (Hans Eysenck) і Кеттела (Raymond Cattell). Ера Великої П’ятірки, мабуть, починається з праць Lewis Goldberg (Language and individual differences: The search for universals in personality lexicons. 1981). Саме в цій роботі вперше з’являється сам термін «Big Five». При цьому, називаючи «П’ятірку» Великою, Левіс Голдберг (Lewis Goldberg) підкреслює не її особливе значення, а широту охоплення особистісних проявів, здатність включати в себе фактори нижчого порядку.

Підхід до дослідження структур особистості, що використовував Левіс Голдберг та інші вчені-попередники (в першу чергу, Allport & Odbert, Baumgartner, Cattell, Norman) відомий як психолексичний. Він припускає, що мова є вичерпним носієм особистісної мінливості людини, а тому може служити для визначення емпіричних показників рис особистості. У 1992 Goldberg опублікував стійку 5-факторну модель особистості, засновану на списках прикметників. Цікаво, що ідею про те, що всеосяжну класифікацію рис особистості людини можна вивести за допомогою мовних взірців, вперше було запропоновано ще в 1884 році сером Francis Galton.

Висловлю сміливе ствердження, що Соціоніка і Велика П’ятірка не тільки мають різні корені, а ці дві теорії є своєрідними фінальними етапами розвитку двох паралельних підходів диференціальної психофізіології – типологічного і факторного. Типологічні і факторні підходи працюють з одним і тим же предметом, але розвиваються окремо один від одного. Досліджуючи одну і ту ж психологічну рису, факторний аналіз опирається на вимірювання її абсолютного значення і описує результат у вигляді позиції на своєрідній шкалі, що має мінімальне та максимальне значення. А типологічний метод замість абсолютного значення визначає лише пріоритет одного полюсу над іншим, представляючи таким чином цю психологічну характеристику у вигляді дихотомії – величини з лише двома можливими (протилежними) значеннями. Відмінність таких підходів добре помітна при порівнянні соціонічної дихотомії Екстраверсія/Інтроверсія та Айзенкової однойменної шкали, які двома відмінними підходами описують фактично одну й ту саму характеристику. Головне значення для науки в тому, що факторний аналіз відкриває можливість описувати досліджувані закономірності засобами Математичної статистики, а типологічний аналіз – з використанням засобів іншої фундаментальної математичної дисципліни – Логіки.

Заснована Карлом Юнгом типологія особистості знайшла своє продовження в численних постюнгіанських типологіях. А фінальним акордом цього напрямку стала Соціоніка, яка різко розширила спектр прогнозованих рис завдяки виявленню додаткових дихотомічних відмінностей психологічних типів, а також озброїлась ще одним науковим методом дослідження (так зване «множення дихотомій»), що математично описує закономірності взаємодії дихотомій та відкриває можливість прогнозування і відтворення результату в експерименті.

Факторний напрям представлений великою кількістю психологічних теорій особистості, в тому числі і згаданими тут 3-факторною моделлю особистості Ганса Айзенка та Великою П’ятіркою. Виводяться такі моделі емпірично, з використанням даних самозвітів (опитувальники, шкали прикметників), експертних оцінок поведінки (зовнішніх спостерігачів), що одержуються в рамках досліджень.

Таким чином ці два напрями еволюційно є відокремлені один від одного в усіх досліджуваних ознаках за виключенням Екстраверсії/Інтроверсії, яку Ганс Айзенк запозичив у Карла Юнга. Але решту чотири ознаки Великої П’ятірки все рівно дуже чітко корелюють з найважливішими соціонічними дихотоміями.

Головний висновок, який я хочу донести в цій статті наступний: Соціоніка (та типологічний аналіз як її головний науковий метод дослідження) і Велика П’ятірка (та факторний аналіз як її головний науковий метод дослідження) фактично є двома науковими теоріями, що взаємно доповнюються та додатково підтверджують істинність одна одної.