Судове почеркознавство, являючись розділом науки криміналістики, вивчає закономірності формування, функціонування почерку та розробляє на їх основі методи його дослідження в цілях ідентифікації виконавця(автора) рукопису.

В судово-почеркознавчій літературу 60-70-х років для позначення нейрофізіологічної природи почерку використовувалося поняття «динамічний стереотип», запозичений із вчення І. П. Павлова про умовні рефлекси, де це поняття позначене як злагоджена врівноважена система внутрішніх процесів, що визначається системністю зовнішніх подразників.

Вміння писати не являється вродженою властивістю людини, а виникає в результаті навчання, тривалого тренування та вироблення навиків. Ключем до розкриття суті письма і закономірностей його розвитку являється вчення І.П. Павлова про вищу нервову діяльність, і перш за все розроблене ним вчення про умовні рефлекси, динамічний стереотип і другу сигнальну систему. Слово для людини є такий же умовний подразник, як і всі інші. Наше виховання та навчання представляє довгі ряди умовних рефлексів, до числа яких відноситься і процес письма.

Навчаючись письму, пишучий виробляє навики, які, закріплюючись в процесі письмової практики, зв’язуються між собою в певну стійку систему умовно-рефлекторних зв’язків, яка називається динамічним стереотипом.

В зв’язку з виникненням відчуття автоматизму, пишучий отримує можливість всю увагу зосередити не на процесі накреслення форм знаків, а на змісті, викладенні думок, тобто виникає стійкість ознак, які вже важко змінити, не порушивши систему, яка склалася, не затративши певних зусиль. Автоматизм навиків письма, зв’язок його з вищою нервовою діяльністю і мисленням людини лежать в основі індивідуальності та стійкості почерку в цілому.

В процесі навчання та наступної практики формується звична, зручна для кожного пишучого система рухів. Те положення, що кожна людина виробляє навик виконувати письмові знаки саме так, а не інакше, обумовлено впливом на процес формування навички великого комплексу внутрішніх (суб’єктивних) та зовнішніх (об’єктивних) факторів. До перших відносяться:

• анатомічні;
• біомеханічні:
• фізіологічні;
• психічні особливості особи;
• типологічні особливості нервової системи (перш за все рухливість, врівноваженість), її стан;
• стан органів зору;
• особливості зорового сприйняття та пам’яті;
• вольові якості;
• цільова установка на навчання і т. д.

До другої групи, тобто до зовнішніх факторів відносяться:

• методика навчання письму;
• обстановка, в які відбувається навчання;
• подальша практика.

Набір внутрішніх і зовнішніх факторів строго індивідуальний для кожної людини та неповторимий у іншої (навіть у випадку близнюків).

Взаємодіючі між собою при формуванні почерку, внутрішні та зовнішні фактори виступають в якості системи, а не ізольовано. Навчання письму починається із засвоєння прописів по зразках. Поступово в процесі тренування виявляється, що окремі рухи при виконанні тих чи інших елементів прописних букв не зручні, не властиві особі, яка навчається, в такому випадку відбувається пристосування рухів до його особливостей біомеханіки, типологічних особливостей нервової системи і т. д., «нащупується» більш оптимальна система рухів, яка відповідає особливостям саме даної особи. Це веде до відхилень у виконанні тих чи інших елементів прописів. Подібні відхилення і є початком формування індивідуального почерку. Даний процес стає ще більш інтенсивним на стадії переходу від письма, яке контролюється свідомістю, що має місце на першій стадії навчання, до автоматизованого письма, де увага зосереджена не на рухах руки при виконанні тих чи інших елементів букв, а тільки на смисловому змісті рукопису.

Період становлення індивідуального почерку також індивідуальний, так як він обумовлений тими ж внутрішніми та зовнішніми факторами: у одних індивідуальний почерк може скластися уже в школі, у інших – захопить й декілька років практичної діяльності.

Стадії формування почерку включають декілька етапів, які умовно можна розподілити за віковими межами та навіть роками навчання. В перших трьох класах(6-9) років лише формується почерк: дитина не тільки пише, але й водночас подумки відтворює це все, немовби аналізуючи і елементи рухів руки і те, що ж виходить і, нарешті, про що вона пише. Всім відомо, що спочатку діти, навчившись читати літери, не завжди чітко поєднують прочитані і проказані вголос звуки й значення тих чи інших слів. Але проходить час, письмові навички стають складнішими, урізноманітнюються елементи рухів при написанні літер. Протягом майже всіх шкільних років зростають синтетичні можливості письма. Цей процес завершується років у 17-18. Можна вважати, що саме в цей час людина набуває неповторних рис письма, тобто завершується процес індивідуалізації почерку. Саме вироблена сукупність ознак почерку дає можливість науково обґрунтувати його аналіз, виділити одну конкретну особу з великої кількості людей. Далі настає третій, заключний етап. Повне його формування займає 8-10 років. Це залежить від кількості, швидкості письма, необхідності занотувати щонайбільшу кількість інформації.