Дана тема є надзвичайно важлива, оскільки з нею пов’язаний напевно найбільш поширений стереотип в соціоніці, а саме той, що стосується її наукового статусу. Відразу зазначу, що слід розділяти поняття «наукового» та «академічного» статусів. В цій статті я не планую детально зупинятися на темі визнання соціоніки в академічному світі. Цей процес давно почався, він не є одномоментним, а відбувається поступово. Тому з кожним роком накопичується все більше і більше наукових робіт, присвячених соціоніці, і все більше навчальних закладів різних країн включають соціоніку в різній формі в свою навчальну програму, а також все більше підприємств і організацій беруть на озброєння соціоніку в якості професійного інструменту. Інформацію по цьому не важко знайти в Інтернеті, та й взагалі, зараз ми всі є свідками цих процесів.

Значно більш затребуваною залишається відповідь на запитання про те, яке місце посідає соціоніка в системі наук. І, зокрема, чи можна її вважати точною наукою. Розбіжності на це питання існують навіть серед відомих і авторитетних в широких колах соціоніків-науковців, а в непрофесійному середовищі, особливо серед любителів так званої «популярної» соціоніки, взагалі домінують погляди, що базуються на стереотипах і дезінформації. На жаль, посилений інтерес до цієї молодої науки зіграв для неї не тільки позитивну роль, адже такий швидкий темп зростання її популярності відбувається на фоні дефіциту якісних джерел інформації та нестачі достатньо кваліфікованих спеціалістів, що беруться її викладати.

Однак існування такого протиріччя думок всередині соціоніки не є перешкодою у встановленні відповіді про статус соціоніки як науки. Адже в науковому світі давно вироблено дуже чіткі критерії, що дозволяють здійснити перевірку будь-якого вчення чи окремої теорії на відповідність до вимог точної науки. Такими критеріями є наступне:

• наявність своєї сформованої теорії
• можливість описання цієї теорії засобами формальних наук (математики, логіки)
• використання наукового методу дослідження

Під «науковим» тут розуміється такий метод, який забезпечує можливість прогнозування та експериментального підтвердження прогнозу.

Озброївшись цими критеріями ми отримуємо можливість розмежовувати наукові та паранаукові вчення. Не дивно, якщо виявиться, що праці більшості авторів, що асоціюють себе з соціонікою, не відповідатимуть ознакам науковості. Але незважаючи на це в соціоніці все таки є своє ядро наукової теорії, яка відповідає ВСІМ переліченим вище критеріям. Але наукове обґрунтування є дуже обширною темою, тому я збираюсь присвятити йому кілька наступних статей. А решту цієї статті я відведу на висвітлення відповіді на запитання: що ж являє собою «сформована соціонічна теорія». А складається вона щонайменше з 4-х розділів. Вони досить чітко розмежовуються, оскільки кожен з них можна описати і обґрунтувати на основі свого окремого математичного об’єкту. І в той же час всі ці розділи нерозривно пов’язані між собою, бо витікають один з одного, а також використовують спільний науковий метод дослідження.

1. Соціонічна типологія. В її основі лежить математична модель соціону (соціонічної типології) на основі 16 елементів – соціотипів, що розрізняються між собою 15-ма дихотомічними ознаками (ознаки Рейніна). Витоки даної типології ведуть до праць Карла Юнга, який вперше запропонував поділ психологічних типів на основі 4-х дихотомічних ознак. Автором соціоніки – Аушрою Аугустинавічюте було розвинено і вдосконалено дану типологію завдяки виявленню нових дихотомічних ознак. Вони не тільки більш детально описують відмінності між елементами цієї системи, а також служать додатковими критеріями типування та створюють можливість верифікації. Математику та психологу Григорію Рейніну вдалось підвести наукове обґрунтування методу дослідження цих закономірностей.

2. Вчення про інформаційні аспекти (аспектоніка). В її основі лежить математична модель інформаційного потоку на основі 8 елементів – інформаційних аспектів, що розрізняються з допомогою 7-ми дихотомічних ознак. Цей та всі наступні математичні об’єкти описуються аналогічними методами, що і соціонічна типологія. Стосовно найменувань аспектів, то найбільш поширеними є ті, що були запропоновані Аушрою Аугустінавічюте, але деякі соціоніки пропонують свої альтернативні найменування. Дихотомічні ознаки, якими розрізняються аспекти, можуть іменуватись і описуватись різними авторами з невеликою відмінністю, але найчастіше використовуються запропоновані автором терміну «Аспектоніка» – Романом Сєдих.

3. Вчення про психічні функції (функціоніка). В її основі лежить математична модель психіки на основі 8-ми психічних функцій, що розрізняються з допомогою 7-ми дихотомічних ознак. Найпопулярнішою є «модель А», запропонована Аушрою Аугустінавічюте. Але вона не є єдиною і також не є ідеальною (остаточною), оскільки саме поняття «модель» означає, що головне її призначення – спробувати в зрозумілій формі зобразити на папері (двовимірній площині) складний математичний об’єкт (як мінімум тривимірний у даному випадку). Тому різні автори пропонують різні моделі, виходячи із свого суб’єктивного уявлення про їх зрозумілість і зручність використання. Але найпоширенішою та своєрідним стандартом є «модель А».

4. Теорія інтертипних відносин. В її основі лежить математична модель системи інтертипних відносин на основі 16 елементів – типів інтертипних відносин, що розрізняються між собою 15-ма дихотомічними ознаками. Вперше ця теорія описана Аушрою Аугустінавічюте в праці «Теорія інтертипних відносин». Як в Аушри, так і в працях сучасних авторів зустрічаються в основному художні способи опису типів інтертипних відносин. Хоча вони безумовно випливають саме з математичної моделі системи інтертипних відносин, таким чином цей напрям досліджень залишається найменш деталізованим, але в той же час і найбільш перспективним для майбутніх досліджень.

Наведені 4 розділи є предметом вивчення абсолютно всіх соціонічних шкіл. Але глибина і деталізація їх дослідження може помітно відрізнятися. Також поширеною є практика доповнення соціонічної теорії власними теоріями окремих авторів, які не завжди прагнуть їх обґрунтовувати згідно описаних вище загальноприйнятих в науковому світі критеріїв. В зв’язку з цим іноді можна почути думку, що така ситуація з наявністю різних неузгоджених поглядів є перешкодою для визнання соціоніки точною наукою. Однак така думка є не коректною, оскільки істина не приймається голосами більшості – вона не залежить від бажання чи небажання визнавати її кимось. Звичайно ж, кожен науковець має право на власну думку, в тому числі і помилкову, але небажання користуватися загальноприйнятими науковими критеріями при обґрунтуванні власних теорій робить гірше в першу чергу самому цьому науковцю, залишаючи його на обочині наукового прогресу.