В соціоніці є багато теорій від різних авторів – частину з них можна вважати науковими, а інша частина – псевдонаукові. Напевно, останніх є значно більше ніж перших. Це не дивно, бо в соціоніці є багато білих плям, а будь-хто може придумати свою гіпотезу і підписати її назвою “соціонічна теорія”. Точно так само, як може підписати її “психологічна” чи навіть “математична”. Але від такої дії математика аж ніяк не перестане бути точною наукою. Тому перевірці на науковість потрібно піддавати кожну теорію окремо. Таким чином, якщо ви чуєте, що хтось заявляє, що соціоніка є псевдонаукою, не розбираючись конкретно, про яку саме частину її теорії йде мова, то ця людина швидше за все і не пробувала розбиратися в цьому питанні, і швидше за все взагалі не є компетентною в питанні науковості.

Які “науки” бувають?

В питанні “чи є наукою” важливо також розібратися в тому, якою саме “наукою” ми збираємось її позиціонувати. В більш вузькому значенні під “наукою” розуміються тільки точні науки і приналежність до них дійсно потрібно доводити. В більш широкому розумінні прийнято розглядати під наукою будь-яку сферу знань, в тому числі і ті, що не мають відношення до об’єктивної реальності. Наприклад, до знань про об’єктивну реальність не належать науки гуманітарної сфери. Предмет їх дослідження пов’язаний з людською творчістю – мова, література, релігія і т.д. Творчість і істина – це поняття з різних категорій. Таким чином гуманітарні дисципліни не потребують доказів науковості. Але в той же час вони і не претендують на істинність.

А що в цьому плані з соціонікою?

Якщо ми позиціонуємо соціоніку, як науку, що досліджує частину об’єктивної реальності, а конкретно – ту її частину, що пов’язана з закономірностями обробки психікою інформації, закономірностями, які є вроджені і незмінні, то в такому разі ми мусимо забезпечити відповідність її критеріям точної науки. Тільки точні науки відповідають на запитання “як побудована” і “як працює” така-то частина об’єктивної реальності. Якщо ж ми називаємо її гуманітарною дисципліною, тоді ми не претендуємо на жодну істинність, а просто мовчки бавимось у свою псевдонауку і маємо повну свободу творчості у вигадуванні до неї теорій.

Є школи, які відкрито декларують позицію, що соціоніка – гуманітарна дисципліна. Тобто з однієї сторони знімають з себе потребу підкріплювати своє вчення науковою аргументацією, а з іншої автоматично опускають себе до рівня адептів псевдонауки. На мою думку, це найбільш безвідповідальна і деструктивна позиція – в угоду власній користі такі “діячі науки” дискредитують соціоніку.

А що казала засновник соціоніки?

В своїх працях Аушра соціоніку характеризувала саме як точну науку і постійно порівнювала її з фізикою. Не все у своїх здогадках вона могла пояснити закономірностями, і часто визнавала, що певні припущення базуються тільки на її інтуїтивному баченні. І при цьому сподівалася, що наукове пояснення таким ствердженням рано чи пізно буде знайдено. Пізніше багато здогадок автора соціоніки дійсно були доопрацьовані іншими науковцями, а деякі припущення навпаки підтвердження не здобули. Це аргумент в першу чергу для любителів дослухатися до думки авторитетів і нелюбителів точних наук. Таким чином це друга причина, чому варто шукати можливість позиціонувати соціоніку як точну науку.

То чи є можливість вважати соціоніку точною наукою?

Відповідь – так, є підстави вважати Соціоніку точною наукою і далі поясню чому.
З-поміж всього псевдонаукового мотлоху, яким засмічена соціонічна теорія, там є та частина, яка відповідає критеріям науковості. Які це критерії науковості?

Найголовніші (з яких слідують всі решта) – це 1) дослідження жорстких закономірностей, 2) використання в дослідженні наукових методів.
Що таке жорсткі закономірності – це ті, що працюють завжди і не передбачають винятків. Винятки – це взагалі поняття суто гуманітарних наук. Саме такі жорсткі закономірності досліджуються точними науками. І всі такі закономірності є можливість описати мовою математики.

Які жорсткі закономірності можна побачити в соціоніці?

Як це не дивно для більшості, але вони є скрізь, ними просякнута вся соціонічна теорія, але більшість тих, хто цікавиться соціонікою, не мають їх розуміння і сприймають просто як постулати або аксіоми. Ось простий приклад жорсткої закономірності: постулюється, що всі представники Альфа і Гамма квадр є Демократами, а Бети і Дельти – Аристократами. Цей постулат базується на тому, що на практиці ми спостерігаємо, що для всіх альфійців і гаммійців притаманні такі-то спільні риси (умовно об’єднані під назвою “Демократизм”), а бетанці і дельтійці відрізняються від них такими-то іншими рисами (умовно об’єднані під назвою “Аристократизм”). І відповідно, якщо ми в типуванні виявляємо в людини інтуїцію і логіку, то цього вже достатньо, щоб віднести цю людину до демократів, оскільки логіки-інтуїти в нас є тільки в демократичних квадрах. Розглянуту особливість занотуємо собі наступним виразом:

Інтуїція * Логіка = Демократизм

В цьому прикладі з двох характеристик базису Юнга ми отримали третю – квадрову характеристику. Таке ми спостерігаємо на практиці і працює воно завжди і дає нам можливість по базису Юнга прогнозувати квадрові цінності.

Інша закономірність, помічена Аушрою і Рейніним, і дуже детально розжована Гуленком – взаємодія дихотомій, що пов’язані з типом темпераменту. Для прикладу візьмемо ситуацію, коли ми діагностували в людини Екстраверсію і Ірраціональність. Гуленко називає такий варіант темпераменту “гнучко-розворотливим”, а за Гіпократом – Сангвінік. Так от, а на практиці виявляється, що є ще одна риса, яка притаманна всім ірраціональним екстравертам – в Павлова, який досліджував нейрофізіологічні основи темпераменту, вона називається “Врівноваженість”, в Айзенка, який розробив методику визначення темпераменту за тестом, вона називається “Емоційна стабільність”, а в соціоніці їй відповідає ознака, що має назву “Статика”. І проявляється вона тим, що такі особи легко повертаються в стан спокою після збудження. Запишемо цю закономірність:

Екстраверсія * Ірраціональність = Статика

В процесі типування нам простіше виявляти дихотомію Статика/Динаміка ніж Раціональність/Ірраціональність, бо саме перша з них прямо залежить від особливостей нервових процесів і тому має більше зовнішніх проявів, а друга – це всього лиш наслідок поєднання двох базових дихотомій.
Тому ми будемо спостерігати в типуванні, що всі, хто є легко збудливими (екстраверти), але швидко заспокоюються (статики) будуть також характеризуватися ірраціональністю – в даному випадку вона проявлятиметься непослідовністю і гнучкістю. І причина цьому наступна – багато що їх зацікавлює (легкість виникнення збудження в ЦНС через екстраверсію) але довго не триває (швидке заспокоєння через статику). І тому вони готові братися за все, але мають проблеми з доведенням до кінця. Це простий приклад з поясненням, чому саме такі закономірності працюють завжди і не передбачають виключень. Запишемо собі цю закономірність наступним чином:

Екстраверсія * Статика = Ірраціональність

Наукове обгрунтування досліджуваних закономірностей в соціоніці

І тепер головне – користуватися соціонікою і говорити, що ми “віримо” в соціоніку, бо тут є якісь постулати і при цьому не намагатися встановити причини, чому це працює – це наукова бездарність. Саме сліпа віра – це ознака псевдонауки і сектанства. І, на жаль, саме так поступають багато керівників шкіл. Тому і не дивно, чому необізнані про соціоніку люди мають схильність вважати її псевдонаукою – бо саме так і поводяться більшість людей, що цікавляться соціонікою.

Але в цьому світі все має свої причини. І відкриття Рейніна якраз і дає можливість все, завдяки чому соціоніка працює, описати однією універсальною закономірністю. В Рейніна на сайті це все розписано по всіх наукових канонах: http://www.grig.spb.ru/bipolar/. Але кому важко дається розуміння мови математики, то я спробую пояснити доступніше.

Навіщо взагалі Рейнін ввів 11 додаткових дихотомій? Простою мовою поясню – тому, що крім прямих проявів кожної окремої дихотомії базису Юнга, ми також на практиці спостерігаємо прояви, які можна пов’язати з “накладанням” кількох базових дихотомій. Наприклад, ми не просто знаємо, як проявляється сенсорика, а ми також знаємо, що вона буває жорсткою – любить діяти “методом батога” (ЧС), або м’якою – “методом пряника” (БС). В цьому випадку ми діагностуємо не просто сенсорику, а ще одну ознаку (Статика/Динаміка), яка й уточнює пріоритетний тип сенсорики – ЧС (статична) або БС (динамічна). І такі комбінації ми і описуємо операцією бінарного множення або придумуємо їм свою окрему назву – для цього і було введено 11 додаткових ознак Рейніна.

А тепер ще ближче до того, звідки беруться соціонічні закономірності. Давайте для прикладу розглянемо як взаємопов’язані дихотомії, від яких залежать соціонічні типи темпераментів. Ця тема детально досліджена Віктором Гуленком: http://www.socioniks.net/biblioteka/7/soc_temperament.html. Для типів темпераментів залежності дихотомій постулюються наступним чином:

Екстраверсія * Статика = Ірраціональність (Сангвінік, гнучко-розворотливий)
Екстраверсія * Динаміка = Раціональність (Холерик, лінійно-напористий)
Інтроверсія * Статика = Раціональність (Флегматик, врівноважено стабільний)
Інтроверсія * Динаміка = Ірраціональність (Меланхилік, сприйнятливо адаптивний)


Але за Рейніним все це можна описати загальною операцією бінарного множення:

Екстраверсія/Інтроверсія * Статика/Динаміка = Ірраціональність/Раціональність

Кожна дихотомія в цьому рівнянні – це змінна з бінарним типом, тобто таким, що може мати тільки 2 можливих варіанти. І ця закономірність працює скрізь в соціоніці. Наприклад, ось пояснення чому квадрові цінності строго залежать від базисних дихотомій:

Інтуїція/Сенсорика * Логіка/Етика = Демократизм/Аристократизм (квадри Альфа+Гамма/Бета+Дельта)
Інтуїція/Сенсорика * Статика/Динаміка = Розсудливість/Рішучість (квадри Альфа+Дельта/Бета+Гамма)
Логіка/Етика * Статика/Динаміка = Суб’єктивізм/Об’єктивізм (квадри Альфа+Бета/Гамма+Дельта)


Мало того, такими ж закономірностями можна описати всі ті залежності між дихотоміями, які ми спостерігаємо в моделі психіки, аспектоніці і навіть в теорії інтертипних відносин. Наприклад, кожен, хто освоїв модель А, знає, що блок ЕГО – це за визначенням блок ментальних сильних функцій. Але також всі його функції завжди є ціннісними. І тому, якщо в процесі типування ми виявили, що такий-то аспект належить сильній і ментальній функції, то це також автоматично означає, що ця функція буде цінною. Ніколи сильна ментальна функція не може бути нецінною. Тобто ми можемо описати цю жорстку закономірність так:

Ментальність/Вітальність * Сила/Слабкість = Цінність/Нецінність

Тепер про те, що та закономірність дає для практики.

Наприклад, це дозволяє нам проводити якісне типування – з верифікацією. Коли в процесі типування ми встановили 4 ознаки, які вже дають нам інформацію про соціотип, то це автоматично дозволяє нам судити про всі його квадрові цінності. Наприклад, типуємо ми людину, соціотип якої – ІЛЕ (Дон Кіхот). Як тільки ми виявили екстраверсію і статику, то ми також автоматично отримуємо ірраціональність і можемо пересвідчитись, чи це дійсно так, дослідивши в цієї людини прояви ірраціональності:

Екстраверсія * Статика = Ірраціональність

Типуємо далі і виявили інтуїцію і логіку. А ці дихотомії дають нам можливість автоматично отримати демократизм, бо:

Інтуїція * Логіка = Демократизм

А поєднуючи з попередніми виявленими дихотоміями можемо спрогнозувати і решту квадрових цінностей:

Логіка * Статика = Суб’єктивізм
Інтуїція * Статика = Розсудливість

Ознаки точних наук

Описана вище можливість висувати прогноз і перевіряти його в експерименті – це є ознаки точної науки. Така можливість існує саме завдяки наявності жорстких закономірностей. Давайте підсумуємо, можна виділити наступні ознаки точних наук:

• Наявність в предметі дослідження жорстких закономірностей
• Можливість описати ці закономірності мовою математики (ознака того, що вони – жорсткі)
• Можливість висувати ствердження, яке може бути піддане сумніву (критерій Поппера)
• Можливість висувати прогноз
• Можливість підтвердження в експерименті
• Використання наукових методів дослідження

Частину з цих пункців вже описано вище. А решту давайте розглянемо далі.

Критерій Поппера

Ще одна дуже проста ознака точної науки – критерій Поппера. Теорія вважається науковою, коли вона спроможна висувати ствердження, які піддаються перевірці. Тобто сам факт, що соціоніка висуває багато стверджень, де говориться, що така-то ознака в поєднанні з такою-то іншою дають таку-то третю ознаку – це все ознаки того, що соціоніка відповідає ознакам точної науки.

Ще один дуже простий приклад відповідності критерію Поппера. Соціоніка стверджує, що ознак, якими відрізняються соціонічні типи, є 15. Але при цьому самих соціонічних типів, тобто комбінацій таких ознак, є всього 16. А мало б бути значно більше, якби ті 15 ознак поєднувались в довільному порядку. 2^15=32768 – це стільки типів мало б бути. Тобто соціоніка стверджує, що з них всіх існує тільки 16, а решту варіантів комбінацій (32768-16=32752) – шукайте, але ви не знайдете таких людей. Чому соціоніка собі може таке дозволити? Для критерію Поппера це вже не важливо, важливо сам факт, що є ствердження, що таких-то комбінацій не існує в природі. Але якщо людям цікаво, то я скажу відповідь. Тих комбінацій не існує, бо тільки 4 базисних ознаки визначають можливі комбінації 2^4=16. А решту додаткових ознак Рейніна не є самостійні, а знаходяться в жорсткій залежності від базисних і тому тільки розподіляються між вже існуючими типами, а не поділяють їх. Тобто знову ж таки соціоніка має можливість висувати такі ствердження, бо досліджує жорсткі закономірності, які пов’язують ці ознаки.

Перевірка експериментом

Чомусь люди думають, що експеримент в соціоніці – це тільки варіант, коли дають протипувати одну людину двом типувальникам і їх результат завжди має співпадати. Не повинен він співпадати. Чому? Тому, що більшість спеціалістів є поганими спеціалістами, а більшість методик є неякісними методиками. Проблема кваліфікованих спеціалістів – це не специфічна проблема для соціоніки, це загальна проблема людського суспільства, в якому хороших спеціалістів в будь-якій сфері ще треба довго шукати. Але в соціоніці ця проблема набула катастрофічного масштабу, бо чомусь кожен кому не лінь вважає, що він може стати типувальником, хоча в той же час має розуміння, що наприклад, програмістом чи хірургом, не кожен може стати.

А тепер про реальний експеримент в соціоніці. Пояснити на хлопський розум, хоча правильніше було б сказати на “гуманітарний” розум. Перш за все візьмемо до уваги, що простіше оцінювати якість визначення окремої дихотомії, а не цілого соціотипу, бо соціотип – це комбінація дихотомій, і оцінка такого комплексного результату вам не принесе ніякої ясності, а тільки додасть зайвих проблем. Отже, даємо протипувати одну й ту ж людину багатьом спеціалістам. Оскільки серед типувальників дуже багато низькокваліфікованих, то ми ніколи не отримаємо 100% співпадіння їх результату. Але нам цього і не потрібно. Позитивний результат – це коли одна версія суттєво переважає над іншою, наприклад, отримаємо співвідношення 70%/30% – більшість результатів вказує на якусь одну сторону дихотомії. Навіть за наявності серед типувальників “не дуже розумних людей” (а такі безперечно зутрічаються в соціоніці, як і в будь-якій іншій сфері), ми отримуємо доказ, що все таки існують якісь відмінні фактори, які помічає більшість. Збільшуючи кількість типувальників, які приймають участь в експерименті, ми можемо додатково пересвідчуватись, що таке переважання не є випадковим, адже у випадку випадковості результат наближатиметься до 50%/50%. Але не це головне. Не так важливо доказати, що ці ознаки соціотипів реально існують, як доказати, що існують закономірності, якими вони між собою пов’язані. Це доводиться теж не складно. Група типувальників визначає ознаки, що пов’язані між собою. Наприклад, три дихотомії, що пов’язані з типом темпераменту – Екстраверсія/Інтроверсія, Статика/Динаміка, Ірраціональність/Раціональність. Кого б ми не брали за піддослідного, в нас завжди підтверджуватиметься закономірність, за якою взаємодіють дихотомії темпераментів. Результат більшості завжди виявлятиме закономірність, що якщо в нас для прикладу більшістю визначились екстраверсія і статика, то та ж більшість виявить і ірраціональність як результат для третьої дихотомії.

Такий варіант експерименту триває досі – тут використовується весь досвід спеціалістів соціоніки, при чому, кількість типувальників постійно збільшується, кількість протипованих ними людей теж і результат постійно підтверджується. Звичайно ж, в цих результатах не у всіх все співпадає – по зрозумілих причинах – серед типувальників більшість – непрофесіонали, але, тим не менше, спосіб постановки експерименту забезпечує нам докази того, що досліджувані закономірності існують. І закономірність, яка описує яким чином пов’язані між собою дихотомічні ознаки темпераментів, тільки підтверджується соціонічною спільнотою. Я навіть не зустрічав жодної думки, яка б піддавала це сумніву. Дивно, а могли б для різноманітності пару вискочок заявити про свою незгоду:)

Можна виділити і простіші варіанти експерименту, які навіть зможе проводити самостійно будь-який типувальник і отримувати підтвердження. Наприклад, визначити дихотомії базису Юнга, а також незалежно від них визначити квадрові дихотомії. Отримані результати дозволяють прогнозувати квадру незалежно – в результаті має співпасти як прогноз за базисом Юнга, так і за квадровими дихотоміями.

Використання наукових методів дослідження

Я коротко опишу простою мовою ті, які на мою думку є найважливішими в соціоніці.

Метод дихотомії. Для оцінки і порівняння психічних характеристик є дуже проблемним вимірювання їх абсолютних значень. І взагалі якою одиницею їх міряти? В психології є методи дослідження, які намагаються рухатись в цьому напрямі і роблять спроби здійснювати таке вимірювання, наприклад, через заміри електричної активності ділянки мозку при таких-то умовах. Або намагаються використовувати бальну систему при тестуванні. В будь-якому випадку такі спроби є дуже приблизними, і відповідно на їх основі висновки теж будуть дуже неточними. В соціоніці ця проблема вирішується використанням методу дихотомії, який використовує інший підхід – не потрібен замір абсолютного значення, натомість шкала значень розглядається як ознака з лише двома можливими і протилежними полюсами. І визначається схильність або пріоритет, а це вже бінарне значення. Такий спосіб виміру має інші можливості – в чомусь кращі, а чомусь гірші. Але однозначна перевага – точність, адже тут існують всього 2 можливих значення психічної характеристики, виявити пріоритет значно легше ніж виміряти абсолютне значення. Отриманий таким чином бінарний тип даних дає нам можливість використовувати для його обробки засоби формальної математичної дисципліни – логіки (не путати з соціонічною логікою).

Метод типологічного аналізу. Дозволяє здійснювати поділ класів на підкласи. І завдяки поєднанню з методом дихотомій такий спосіб дослідження буде грунтуватися на чітких критеріях.

Комбінаторний аналіз. Оскільки в соціоніці ми стикаємось з дискретними величинами, які комбінуються, то і користуємося відповідними методами для їх обрахунку – чиста математика.

Метод математичного моделювання. Дозволяє будувати моделі на основі великої кількості накопичених в процесі дослідження даних і дослідити всі можливі наслідки – відділити “життєздатні” гіпотези від “нежиттєздатних”.

Емпіричний метод. Головний в психології, але в соціоніці я не ставлю його на перше місце. Для більшості гіпотез в психології це практично єдиний спосіб доводити хоча б якусь близькість до істини і шукати підтвердження своїх гіпотез в результатах статистичного дослідження. В соціоніці відповідно теж використовується, оскільки статистичні дані є важливою точкою опори в пошуку і соціонічних закономірностей. Але на відміну від психології в соціоніці є більший спектр можливостей, оскільки є можливість покладатися не тільки на математичну статистику, яка опрацьовує результати досліджень, а є також можливість покладатися ще і на математичну логіку, яка дозволяє відслідковувати відповідність істинності своїми методами (зокрема, використовуючи за основу метод дихотомій).

Факторний аналіз.
Протилежний підхід до типологічного аналізу. Отже, це не є типовий для соціоніки метод дослідження. Він дуже сильно залежить від якості методики діагностики досліджуваних ознак, бо недосконала методика не дає можливість виявляти ним важкодоступні для тестування ознаки (якими є додаткові ознаки Рейніна). Однак, щонайменше 5 соціонічних дихотомій ним підтверджуються, при чому, незалежно – оскільки, цей підхід є основним в багатьох альтернативних до соціоніки теоріях особистості, наприклад у “Великій п’ятірці”. Сам факт, що виявлені у ній таким методом 5 факторів (психологічних рис), за своєю суттю відповідають 5 найсильнішим соціонічним ознакам (4 дихотомії базису Юнга + “Статика/Динаміка”), стає незалежним підтвердженням соціонічної теорії.