Декілька десятків останніх років вітчизняна «еліта» вперто намагається втілити в життя доктрину Леніна про те, що «кухарка повинна вміти управляти державою». І що ж, керують сучасні кухарі і кухарки, залишаючи після себе руїну. Простежується повне нерозуміння й ігнорування зарубіжного досвіду в кадрових питаннях, спроба звести цю достатньо складну, але дуже добре відпрацьовану в розвинутих країнах систему підбору кадрів до «детекторів брехні», коефіцієнтів інтелекту, тощо, абсолютно не розуміючи при цьому суті термінів і принципів роботи приладів.
Цивілізований світ визнав, що максимальних успіхів людина може досягнути в тій сфері діяльності, яка найбільш відповідає її психологічному типу, тому провідні зарубіжні компанії шукають певну людину під конкретну задачу, а не навпаки. Нібито все просто й очевидно: визначай психологічний (на пострадянському просторі – соціонічний) тип людини й виходячи з нього оцінюй чи має дана людина задатки для керування державою, підприємством тощо.
Людина, яка претендує на головну посаду держави повинна як мінімум розуміти ступінь своєї відповідальності, а як максимум – оцінити свої можливості виконувати вказані обов’язки, але, на жаль, домінує бажання любою ціною сісти на престол, взяти в руки булаву, а там якось буде. Безумовно, що влада є інструментом лідерства і являється фактично єдиним засобом, яким володіє керівник для вирішення проблемних ситуацій. Якщо керівник не володіє достатньою владою, щоб впливати на тих, від кого залежить ефективність його діяльності, він не зможе отримати ресурсів, необхідних для визначення і досягнення цілей через інших людей. Таким чином, влада, хоча часто і неправильно використовувана, являється необхідною умовою успішної діяльності організації. Як стверджує соціолог Роберт Бірстед, «влада стоїть за кожною організацією і підпирає її структуру. Без влади нема організації і нема порядку».
Однак стверджувати, що влада і керівна посада являються найбільш діючими і достатніми інструментами ефективного управління щонайменше недалекоглядно. Для того щоб така складна організація як держава ефективно виконувала свої задачі, необхідно забезпечити виконання всіх функцій управління і саме лідерство являється тим видом діяльності, який пронизує всю систему управління. Неможливо ефективно виконувати функції планування, організації, мотивації та контролю, якщо немає ефективного керівництва.
При тому слід мати на увазі, що бути менеджером і бути лідером в організації – це не одне й те ж. Менеджер в своєму впливі на роботу підлеглих і побудові відносин з ними перш за все використовує і покладається на посадову основу влади та джерела, що її живлять. Лідерство як специфічний тип відносин управління ґрунтується більше на процесі соціального впливу, але зовсім не вимагає заняття певної посади в організації.
Для ілюстрації важливості наявності лідера в організаційній структурі може служити наступна думка відомих спеціалістів в області управління Г. Кунца та С. О’Доннела: «Якщо підлеглі керуються тільки правилами і потребами, встановленими керівництвом, вони можуть працювати приблизно на 60 чи 65% своїх можливостей, просто виконувати свої обов’язки задовільно, щоб утриматися на роботі. Щоб добитися повного використання здібностей підлеглих, керівник повинен викликати у них відповідний відгук, здійснюючи лідерство».
Очевидно, що для успішного керування країною психологічний тип Президента (як особи) мусить містити лідерські якості. В ідеалі державу повинен оцінювати прагматичний лідер. Теорія лідерства достатньо добре розроблена, визначені основні психологічні якості, якими повинен володіти лідер.
Щоб не бути голослівними проілюструємо відповідність основних якостей лідера відповідним психологічним (і не тільки) властивостям етико – інтуїтивного інтроверта, до якого відноситься В. А. Ющенко:
1. Креативність, здатність до творчого вирішення задач, високий інтелект.
В цьому питанні безумовний плюс. Ступінь самобутності, різноманітності психічних проявів-високий. Володіє достатньо високими інтелектуальними здібностями, уявою і художнім смаком. Віддає перевагу розумовій праці, мислить глобально, комбінаторно, системно.
2. Здатність до стратегічного мислення.
В цьому питанні теж все в порядку. Установка психіки вказаного типу-стратег.
Лідер, беззаперечно, повинен чітко усвідомлювати, куди він веде свій народ. Таким чином, необхідність стратегії в управлінській діяльності безсумнівна, що й має місце в психологічній характеристиці даного типу.
3. Емоційна врівноваженість і стресостійкість.
Даний соціотип входить в групу стресонестійких. Вони гірше за всіх переносять стреси, особливо раптового характеру. Незважаючи на зовнішній стоїцизм, у них завжди є погано захищена, вразлива точка і разом з тим – потреба мати міцну опору під ногами, раптовий удар по якій позбавляє їх резистентності. Втягування в стресову смугу грозить їм тяжкими сумнівами, що приводять в підсумку до внутрішнього надлому.
4. Гнучкість поведінки в ситуаціях, що змінюються.
Для даного типу властива раціональність – така установка психіки, при якій сприйняття інформації відбувається згідно вироблених раніше критеріїв (в рамках виробленого плану, сценарію). Як наслідок вони нездатні адекватно змінювати один раз вибрані установки, стереотипи, цілі, точку зору, навіть коли в цьому назріла об’єктивна необхідність.
5. Товариськість, вміння спілкуватися, взаємодіяти з людьми.
Установка психіки даного типу – інтровертна, якій властиві нетовариськість, замкнутість, соціальна пасивність (при достатньо великій наполегливості), схильність до самоаналізу і утруднення в соціальній адаптації.
За словами знаменитого психолога К.Юнга: “Його власний світ (інтроверта) – безпечна гавань, дбайливо опікуваний і обгороджений сад, закритий для публіки і захований від цікавих очей. Кращим є своя власна компанія. В своєму світі він почуває себе як дома, і любі зміни в ньому робить тільки він сам…”.
Щодо ж вміння спілкування з народом, то очевидно, що Віктор Андрійович відверто дратував публіку довгими і в більшості випадків банальними моралізаторськими промовами. За це слід подякувати такій ознаці типу як деклатимність – установка психіки, при якій комунікація має монологову форму.
6. Домінантність – вміння впливати на підлеглих.
І вже зовсім забивають цвях в можливості успішного керування державою вольові якості особи, без яких не можлива реалізація ніяких планів.
При цьому слід зазначити, що Віктор Андрійович людина вольова, проте ця воля спрямована на самого себе (пірнути в крижану воду, перебороти хворобу, тощо), а не на оточуючих. Прагнення створювати в керованому колективі атмосферу свободи, самостійності та ініціативи заслуговує на повагу, однак, як наслідок, делегована підлеглим автономність і повноваження не завжди виконуються належним чином. Недаремно в своїй заключній прес-конференції колишній секретар РНБО А. Кінах заявив, що лише приблизно 20% вказівок Президента виконуються належним чином. А лідер рівно настільки являється лідером, наскільки його представлення про те, що і як повинно відбуватися під його керівництвом, співпадають з тим, що і як відбувається в дійсності.
Тобто, узагальнюючи, слід прийти до невтішного висновку: В.Ющенко як Президент був приречений на невдачу, що, безумовно, стало не тільки його особистою трагедією. Єдине, що не зрозуміло, свідомо чи не свідомо «любі друзі» підштовхували його до прийняття такого фатального рішення.
На жаль, створюється враження, що наступання на граблі (в сенсі перманентних виборів) стало національною українською забавою. Не треба голосувати серцем: для того, щоб зробити правильний вибір або не покладати даремних надій на кандидата достатньо мати вичерпну оцінку його якостей як особи. Останнє не являється вельми складною проблемою.
А ось соціотипи ряду українських політиків і не тільки їх:
Н. Савченко – СЛІ-1, Папа Римський Іван Павло 2 – ІЛІ-1, Д. Корчинський – ІЛІ-1, М. Горький – ЕІІ-1, Р. Паулс – ЕІІ-2, О. Богомолець – ЕСІ-1, А. Гриценко – ЕСІ-1, Й. Сталін – СЛЕ-1, О. Мороз – СЛЕ-2, В. Янукович – ЛСІ-1, А. Марчук – ЛСІ-2, Тігіпко – ЛСЕ-1, І. Богословська – ЕСЕ-1, Ю. Тимошенко – ЛІЕ-1, І. Фаріон – ЕІЕ-1, В. Ульянов-Ленін – ЕІЕ-2, А. Яценюк – ІЕІ-2.
Примітка:
1. Соціотипи вказаних осіб визначені по почерку.
2. Цифри у встановлених соціотипах відповідають підтипам.
3. Доречно нагадати, що соціонічний тип відповідає не за всю психіку людини, а лише за його спосіб обміну інформацією і типологія, що застосовується в соціоніці, не включає такі поняття, як інтелектуальний та культурний рівні, агресивні якості, уявлення про добро і зло та багато іншого.
Ці моменти закладаються в процесі виховання, розвитку та піддаються корекції психологічними методами роботи. Але дуже важливо зрозуміти, що вихованням чи роботою над собою не можна перетворити одну початкову структуру особи в іншу.