Ця стаття є продовженням теми про сучасні тенденції в психології, тому рекомендую спершу ознайомитися з нею. Отже, повернемось до проблеми перманентної кризи в психології, пов’язаної з паралельним існуванням в ній безлічі неузгоджених парадигм та протистояння гуманітарного і природничого підходів.

Проаналізувавши сучасні тенденції, можна зробити висновок, що спроби знайти консенсус йдуть як по лінії розробки нових більш узгоджених процедур і технік дослідження, так і по лінії переосмислення вже відомих методів дослідження. Однак у більшості них є щось спільне – це відмова від традиційних дуалістичних протиставлень об’єктивного і суб’єктивного, зовнішнього і внутрішнього, матеріалістичного та ідеалістичного.

Отже, перед психологами-науковцями стоїть задача виробити єдиний метод обґрунтування психологічних теорій, який зможе забезпечити ефективний синтез природничих та гуманітарних напрямів. Адже якщо в різних груп вчених, представників різних шкіл, різних парадигм і т.і. будуть різні методи обґрунтування теорій, то те, що у одних буде вважатися істинним, у інших буде хибне, і вони не зможуть між собою домовитися на об’єктивній основі.

На противагу такій ситуації в психології природничі науки навпаки відзначаються високою надійністю, спільною мовою (вона ж здатність домовлятися і приймати всім співтовариством деяку теорію як істинну) і однозначністю понять і висновків. Тобто там існує єдиний метод обґрунтування наукових теорій, і досягається він за рахунок застосування математики. Таким чином, можна дійти висновку, що і в психології шлях синтезу двох дуалістичних начал неминуче буде пов’язаний з «математизацією» гуманітарної складової і перенос в неї методів природничих наук.

Але до останнього часу можливість математизації здавалась обмеженою через принципову відсутність кількісної міри для переважної більшості гуманітарних понять. Адже не існує кілограмів чи метрів любові, справедливості і т.д. Однак певні зрушення в подоланні цієї проблеми вже відбулись.

Дослідження Івана Павлова.
Першу таку спробу запровадити кількісну міру вимірювання психологічних понять можна побачити у працях Івана Павлова. У своєму вченні про типи вищої нервової діяльності у тварин і людини він уперше застосував науковий підхід до з’ясування фізіологічних основ темпераменту. Ці основи вчений вбачав у особливостях функціонування кори великих півкуль головного мозку, її умовно-рефлекторній діяльності. Дані його досліджень дозволили виявити відмінності у швидкості вироблення та затухання умовних рефлексів в різних особин одного виду тварин. А вимірюючи кількість повторень ситуації, що спричиняє утворення або затухання умовного рефлексу, можна отримати надійну кількісну міру властивостей певних нервових процесів.

Поєднання цих властивостей лежить в основі поняття типу вищої нервової діяльності (типу нервової системи). На думку Павлова вони відповідають такому психічному явищу, як типи темпераменту, що є на його думку найзагальнішою характеристикою кожної людини. Таким чином, вперше певне психічне поняття було пов’язано з кількісною мірою.

Психофізіологія.
Наступний значний прорив у впровадженні точних методів дослідження психіки відбувся завдяки суттєвому технологічному скачку протягом останніх кількох десятиліть. Пов’язаний він з появою широких технічних засобів для дослідження функцій головного мозку методами фізіології (електроенцефалографія, електронейрографія, функціональна МРТ, позитронно-емісійна томографія, петч-клемп, мікроелектродна техніка, кальціометрія і т.д.). Таким чином, стало можливим отримувати кількісні показники деяких характеристик психічних функцій – сприйняття, уваги, пам’яті, свідомості і ін.

Сукупність нових підходів до дослідження головного мозку людини спричинили взаємне проникнення двох областей знань – психології і фізіології та привели до появи на їх стику нового напряму – психофізіології. Тому сучасному фізіологові, який досліджує функції головного мозку людини, необхідні знання психології для застосування у своїй практичній роботі. Так само і сучасний психолог потребує в своєму арсеналі методи, що дозволяють реєстрацію і дослідження об’єктивних процесів головного мозку за допомогою новітніх технічних засобів.

Соціоніка.
З самого початку соціоніка позиціонувалась її автором Аушрою Ауґустінавічюте як точна наука, що дозволяє описати закономірності психіки людини з допомогою математичних методів. Спільно з Григорієм Рейніним нею було здійснено дослідження типології Карла Юнга та представлено її як вельми складний математичний об’єкт. Для опису цього об’єкту були використані засоби комбінаторного аналізу і теорії алгебри груп.

Фактично, даний підхід пропонує зміну звичної системи відліку при психологічному описі особистості. В якості точки відліку замість середнього по генеральній сукупності вектора психологічних властивостей пропонується деяка номінативна шкала – типологія, що являє собою множину, кожен елемент якої має не тільки чисто математичний, а й виразний психологічний зміст. Бінарний тип даних, яким вимірюються елементи такої множини, служить надійною кількісною мірою та забезпечує можливість дослідження психологічних властивостей за допомогою логіко-математичних методів.

Таким чином можна констатувати, що процес входження психології в сферу точних наук вже розпочався. А соціоніка і нейрофізіологія є своєрідними «центрами кристалізації» у пануючому до цього часу інформаційному хаосі у вченні про психіку людини.