Психологія зароджувалася як цілком і повністю гуманітарна дисципліна – наука про душу (назва «психологія» походить від грецьких Ψυχή – «душа»; λόγος – «вчення»). На різних етапах свого розвитку вона зазнавала впливу різних галузей науки і практики – з деякими психологія була раніше об’єднана, наприклад з філософією, а з іншими, хоч і розвивалися окремо, наприклад з педагогікою, але внаслідок збігу досліджуваних питань теж стали тісно пов’язані. На сучасному етапі спостерігається все тісніший зв’язок психології з природничими науками, зокрема, з медичними та біологічними. Зв’язок психології з цими науками обумовлений подвійною природою людини як соціальної і одночасно біологічної істоти. Знання, отримані фізіологами і біологами, все ширше починають використовуються в психології для того, щоб краще зрозуміти ті чи інші психічні явища.

Зближення з природничими науками стає дуже добре помітне, якщо прослідкувати як з плином часу і розвитком науки змінювалося розуміння предмету психології. Давайте пригадаємо основні етапи її розвитку:

I етап – психологія як наука про душу. Таке визначення психології було дане більше двох тисяч років тому. Наявністю душі намагалися пояснити всі незрозумілі явища в житті людини.

II етап – психологія як наука про свідомість. Виникає в XVII столітті в зв’язку з розвитком природничих наук. Здатність думати, відчувати, бажати назвали свідомістю. Основним методом вивчення вважалося спостереження людини за самим собою і опис фактів.

III етап – психологія як наука про поведінку. Виникає в XX столітті. Завдання психології – ставити експерименти і спостерігати за тим, що можна безпосередньо побачити, а саме, поведінкою, вчинками, реакціями людини (мотиви, що викликають вчинки, не враховувалися).

IV етап – сучасність – психологія як наука, що вивчає об’єктивні закономірності, прояви та механізми психіки. Психологія вивчає внутрішній світ суб’єктивних (душевних) явищ, процесів і станів, усвідомлюваних або не усвідомлюваних самою людиною, а також її поведінку.

Отже сучасна психологія об’єднує в собі гуманітарний і природничий підходи. А психіка з її точки зору є своєрідним посередником між суб’єктивним і об’єктивним, реалізує історично сформовані уявлення про співіснування зовнішнього і внутрішнього, тілесного і душевного, матеріалістичного та ідеалістичного.

Слід зазначити, що ці два протилежні підходи між собою зживаються досить погано, і між їх прихильниками постійно триває запекла дискусія. Досить часто від фахівців природно-технічних областей в сторону опонентів звучать закиди, що гуманітарний підхід в психології зовсім не є науковим, оскільки не має в своєму розпорядженні строгих об’єктивних методів дослідження. Коли ж матеріалістично орієнтованими науковцями здійснюються спроби досягти більшого рівня формалізації психології, то відразу з’являються звинувачення – цього разу з боку гуманітарних областей, – які говорять про принципову неможливість однозначного визначення людської особистості.

Побачену нами тенденцію в історії розвитку психології – поступове витіснення гуманітарного компоненту природничим, ми можемо спостерігати й у інших науках. Згадаймо середньовічні алхімію та астрологію, які були попередниками сучасних хімії та астрономії. Ще яскравішим прикладом подібної тенденції є розвиток уявлення про будову світу, коли на етапі зародження природничих наук цілком серйозно сприймалась фантастична гіпотеза про Землю у формі плоского диску, який лежить на спині чотирьох слонів та гігантської черепахи, що плаває в океані. Отже, історична місія гуманітарного підходу полягає у прагненні швидко заповнити знаннями порожнечу в уявленнях про будову певної частини реальності, запропонувати просте пояснення, яке б влаштовувало більшу частину людства, спраглого за будь-яку ціну позбутися прогалини в своїх знаннях. А те, наскільки точно сформоване уявлення буде відповідати істині, виявляється другорядною задачею. На противагу цьому науковий підхід навпаки ніколи не поспішав з передчасними висновками і здобуття максимально об’єктивних знань ставить першочерговою метою.

Отже, описана вище тенденція притаманна не тільки для психології, а й для всіх інших наук, що мають предметом свого дослідження закономірності, структуру та механізми певної частини об’єктивної реальності. Такий предмет дослідження означає, що дана дисципліна претендує на своє законне місце в сфері природничих (точних) наук. Але повноцінною точною наукою вона може вважатися лише тоді, коли матиме на озброєнні методи дослідження, що використовують виключно науковий підхід. Нестача таких методів в сучасній психології ставить її в «підвішений» стан в системі наук, та дає формальне право скептикам відносити більшість її напрямів в розряд паранаукових, а деякі й взагалі до псевдонаукових.

Не зважаючи на те, що більшості таких теорій не вистачає наукової строгості, часто вони виявляються корисними. Прикладами можуть послужити теорії Зигмунда Фрейда і Альфреда Адлера, які не відповідають критеріям науковості, зокрема запропонованому Поппером (https://uk.wikipedia.org/wiki/Фальсифікаціонізм), оскільки вони не можуть бути спростовані через розмитість формулювань, а також через те, що на їх основі неможливо робити наукові прогнози. Проте навіть сам Поппер вважав, що доказ ненауковості і метафізичності теорії не обов’язково робить таку теорію марною і безглуздою. Історія свідчить, що багатьом з них вдається здобути доволі широке практичне застосування. Але на особливу надійність і ефективність такі методи претендувати не можуть і тому з часом витісняються більш досконалими, такими, що користуються більш науково обґрунтованим підходом.

Таким чином доводиться констатувати, що у психології до теперішнього часу не відбулося повного і чіткого розмежування між науковими, паранауковими і псевдонауковими знаннями. А через паралельне існування безлічі неузгоджених парадигм і постійної появи нових міні-парадигм створюється ефект перманентної кризи в цій науці. То що ж далі чекає на психологію? Чим завершиться протистояння в ній гуманітарного та природничого підходів? Чи повторить психологія долю інших наук, що теж починали свій розвиток як гуманітарні, але їх еволюціонування завершилось входженням в категорію точних дисциплін? Своє бачення відповідей на ці запитання я викладу в наступній своїй статті.